ТІЛЬКИ ФАКТИ, 18-19 СТОЛІТТЯ
Видатний історик і етнограф Василь Петрович Милорадович (1846 - 1911) у своєму дослідженні “Лісова Лубенщина”(журнал “Київська старина”) пише, що з давніх-давен сільську місцевість Лубенського району населяли виключно українці (тільки в Литвяках, можливо, мешкали вихідці із Білорусі). Займались вони переважно хліборобством.
А в іншій праці, “Середня Лубенщина”, пояснює, як виникла назва хутора і розповідає про перших поселенців: “На самій пирятинській дорозі розмістився хуторець Пишний або Пишний Колодязь. Таку назву для кількох хат, двері яких виходять прямо на дорогу без загороджень, палісадників чи садочків навколо будівель, можна було б вважатити іронічною, якби не великий колодязь з капличкою, що колись тут знаходився.
У місцевій історії хутір Пишний відомий зіткненням, яке відбулось у 1762 му році між Лубенським валковим Василем Григоровичем Кулябкою і громадами сел: Тарандинець, Новаків та Вищого Булатцю (Кулябка незаконно захоплював землі у Пишному); які появились гуртом у 1000 осіб під проводом Андрія Бабича, зруйнувавших будівлі Кулябки з погрозами його убить, за що частина учасників, 135 козаків, покарані батогами по 10-60 ударів. Але генеральний суддя визнав дії місцевої старшини неправильними, присудив з нього на користь наказаних 14, 864 руб. І потім тут довго ще був трактир Кулябок.
Найновіша історія хутора зв´язана з іменем міщанина Петруньки, одруженого на дворянці і придбавшого селян на ім'я тестя. Першим поселеним у хутір був Сергій Павліщенко, за ним Шкарупа із маєтку Свічки, а потім ще п'ять осіб із хутора Димного, від Волкоцького: Лайка, Прихідько, Ковтунь і Мірошниченко. "І тому Петруньці покорялись люди. Усієї землі було 40 десятин у пана, у нього був плуг: три пари волів, троє коней, дві корови. Голі були пани, голі й люди. Було ходять люди в Остапівку прохати хліба у багатіїв”. Люди випущені без наділів як взагалі селяни дрібномаєтних. І зараз становище їх сумне. Їх стискають великі відробітки на землю. "Тоді прийди будь-ласка, тоді прийди, будь-ласка - і назбирається місяць".
Окрім селян на хуторі живе ще декілька новаківських козаків: Сахно, Щерба, Радченко і Сердюк, і сам хутір тарандинцівської волості".
У 1859 р. Був перепис населення Полтавської області (Лубенський район і хутір Пишний ввійшли до цього перепису): “ Хутір Пишний Колодязь — панська економія; розміщений на поштовому тракті Лубни - Пирятин; мешканці мають колодязі; відстань від районного міста Лубни до хутора — 15 км, від станового - 4км; число дворів — 6; число жителів: чоловіків — 21, жінок - 18".
З історичної довідки. “У 1787 році власниками Тарандинцівської волості були: вдова Зіновія Корнієвичева, воєнні товариші Євтихій і Михайло Величко, польські шляхтичі; ймовірно, брати”. Борис Гузь у своїй прозі пише, що “останні є засновниками дворянського роду Лубенських Величко; а Кирило Величко — внук одного із них. Згідно з матеріалами Головного викупного закладу Міністерства фінансів Росії за 1883 рік всі чотири сини Кирила: Філадельф, Мелітон, Вадим і П. К. Величко володіли землями села Тарандинці; які, очевидно, залишились їм в спадок від батька”.
